Чамур сам по собі – не новина і не екзотика в практиці приватного бессарабського будівництва. Але той чамур, що відбувся 6 липня в селі Криничне, за своїм масштабом і цілям виявився у певному сенсі унікальною колективною акцією, наповненою посмішками людей, веселою музикою і приємною знемогою після продуктивної роботи. Ті, хто не зміг приїхати, вилили свої емоції в соцмережах і заздрили криничанцям. Серед них опинився і сам ідейний натхненник заходу, мабуть, найбільш завзятий криничанець Віктор Куртєв. Він висловив своє засмучення тим, що не зміг сповна взяти участь в “великому замісі” в своєму рідному селі. “Іноді жалкую, що я не всюдисущий і не можу бути хоча б в двох місцях одночасно! Я зміг залишитись лише на молитву перед відкриттям і на сніданок з односельцями, хоча готувався до цієї важливої ​​для кожного з нас події більше півроку. Мені дуже прикро, але я мав поспішати до Одеси на зустріч кандидатів від “Слуги народу” з головою партії Дмитром Разумковим. Дорогою я, звичайно, переглянув всі прямі ефіри зі сторінки “Центру розвитку Бессарабії”, і мою душу роздирала гіркота, що я не з ними, і гордість, що я – один з них! “, – написав Віктор Куртєв на своїй сторінці в соцмережі. Він розповів і передісторію, з чого все почалося.

“15 грудня 2018 роки після прем’єри документального фільму про Криничне-Чушмелій ми розговорилися про необхідність музею в селі. Старий музей давно в аварійному стані і на даний момент закритий для відвідувачів. Ми були натхненні філософією фільму про те, як важливо зберігати свою ідентичність, якою ми, болгари, як і всі інші народи Бессарабії, дуже пишаємося. І тоді ми твердо вирішили, що наступним кроком нашого відродження повинен стати етнографічний музей.

Мною був запропонований нетривіальний підхід до будівництва – не сучасний, а автентичний, той, що застосовувався нашими предками – будівництво з лампача (саману)! Звичайно, останні технології будуть присутні – несуча конструкція буде найкращою – такою, щоб на століття. А найважливіше в цій пропозиції є організація “чамуру” – заходу, на який слід запросити все село, щоб кожен сформував свою цеглину (лампач) своїми власними руками!

Я переконаний в тому, що, коли кожен робить свій вклад до спільної справи, то ця справа стає особистою, своєю. Так будували першу культову споруду в нашому селі – храм. Я дуже хочу, щоб так само була побудована і друга будівля – музей. Коли храм зруйнували, це було особистою трагедією кожного. Я впевнений, до музею будуть ставитися з належною дбайливістю – як до свого!

Я люблю правильні справи. Будівництво етнографічного музею – це дуже правильна справа. Як для нашого села, так і для всієї Бессарабії. Тому, не роздумуючи, взявся фінансувати цей проект.

Так почався процес. Я надзвичайно вдячний голові села Степану Велікову, який взяв на себе організацію поточної роботи, для реалізації якої я надав все, що зміг, в тому числі, відеозйомку фільму-літопису про початок будівництва”.